Географічний Кіт Loading
дитина з батьками
0 0
Read Time:4 Minute, 46 Second

Діти – це святе. Усе найкраще дітям. Нехай хоч діти поживуть. Квіти життя. Радість в будинку. Синку, не турбуйся, тато для тебе все зробить.

Щось мене ось ця пісня страшно втомила. Може, досить уже любити дітей? Може, пора вже з ними якось по-людськи?

Особисто я не хотів би з’явитися на світ в наш час. Занадто багато любові. Як тільки ти отримуєш дату народження, ти тут же стаєш лялькою. Мама, тато, бабусі, дідусі тут же починають відпрацьовувати на тобі свої інстинкти і комплекси. Тебе годують в три горла. Тобі викликають дитячого масажиста. Тебе для загального розчулення одягають в джинси і курточки, хоча ти ще навіть сидіти не навчився. А якщо ти дівчинка, то вже на другому році життя тобі проколюють вуха, щоб вішати золоті сережки, які будь-що-будь хоче подарувати любляча тітка Даша.

До третього дня народження всі іграшки вже не поміщаються в дитячу кімнату, а до шостого – в сарай. День у день тебе спочатку возять, а потім водять по магазинах дитячого одягу, по шляху заглядаючи в ресторани і зали ігрових автоматів. Особливо обдаровані по частині любові мами і бабусі сплять з тобою в одному ліжку років до десяти. А, так – мало не забув! Планшетик! У дитини обов’язково повинен бути планшет. А бажано ще й айфон. Прямо років з трьох. Тому що він є у Сергія, йому мама купила, а вона ж начебто не так вже й багато заробляє, набагато менше нас. І навіть у Тані є з сусідньої групи, хоча вона взагалі з бабусею живе.

Перед школою зазвичай закінчується «ляльковий період», і тут же починається «виправно-трудовий». Люблячі батьки, нарешті, усвідомлюють, що вони наробили чогось не того. У дитини зайва вага, поганий характер і синдром дефіциту уваги. Все це дає привід для переходу на новий рівень захоплюючої гри в батьківську любов. Цей рівень називається так – «знайди фахівця». Тепер з тим же ентузіазмом тебе тягають до дієтологів, педагогів, психоневролога, просто неврологів і просто психологів. Рідня шалено шукає якесь чудо, яке дозволить домогтися чарівних оздоровлюючих результатів, не змінюючи при цьому власного підходу до виховання дитини. На ці езотеричні по суті практики витрачається купа грошей, нервів і море часу. Результат – нуль цілих, трохи десятих.

Ще для цього періоду характерна відчайдушна спроба застосувати до дитини норми залізної дисципліни і трудової етики. Замість того, щоб щиро захопити маленького чоловічка якимось інтересом, замість того, щоб дати йому більше свободи і відповідальності – родичі шикуються в чергу з ременем і криком. В результаті – дитина вчиться жити з-під палки, втрачаючи здатність хоч чимось цікавитися.

Коли ж марність витрачених зусиль стає очевидною, починається етап надламаної батьківської пасіонарності. Тут майже всі люблячі батьки раптом різко починають своїх дітей ненавидіти: «Ми для тебе, а ти!» Різниця лише в тому, що у одних ця ненависть виражається в повній капітуляції з подальшим спрямуванням отрока в освітній заклад закритого типу (суворовське училище, елітна британська школа), а інші врубають в своїй голові пластинку з написом «ти – мій хрест!»

Змирившись з тим, що нічого путнього з людини не вийшло, батьки з «Ти-мій-хрестом» на шиї продовжують добивати в своїй вже майже дорослій дитині особистість. Відмазують від армії, влаштовують на платне відділення в ВУЗ, дають гроші на хабарі викладачам і просто поточні витрати, купують квартиру, машину в міру своїх можливостей. Якщо від природи «Ти-мій-хрест» не дуже талановитий, то ця стратегія навіть приносить якісь більш-менш їстівні плоди – виростає психічно покалічений, але цілком добропорядний громадянин. Ось тільки набагато частіше на заліковування ран, нанесених надлишкової батьківською любов’ю, діти розплачуються зовсім інакше – здоров’ям, життям, душами.

Культ дітей виник в нашій цивілізації не так давно – всього якихось 50-60 років тому. І багато в чому це таке ж штучне явище, як щорічно вистрибуючий з маркетингової табакерки Кока-Кольний Санта-Клаус. Діти – найпотужніший інструмент для розкрутки гонки споживання. Кожен квадратний сантиметр дитячого тіла, давно поділений між виробниками товарів і послуг. Змусити людину любити саму себе такою маніакальною любов’ю – це все-таки досить складне морально-етичне завдання. А любов до дитини заводиться з півоберта. Далі – тільки лічильник включай.

Звичайно, це зовсім не означає, що раніше дітей не любили. Ще як любили.

Просто раніше не було Дітоцентричної сім’ї. Дорослі не грали в безкоштовних аніматорів, вони жили своїм природним життям і в міру дорослішання залучали до цього життя своє потомство. Діти були улюблені, але вони з перших проблисків свідомості розуміли, що є лише часткою великого універсуму під назвою «наша сім’я». Що є старші, яких треба поважати, є молодші, про яких треба дбати, є наша справа, в яку треба вливатися, є наша віра, якої треба дотримуватися.

Сьогодні ж ринок нав’язує суспільству рецепт сім’ї, побудованої навколо дитини. Це свідомо програшна стратегія, яка існує лише для того, щоб викачувати гроші з домогосподарств.

Ринок не хоче, щоб сім’я будувалася правильно, тому що тоді вона буде задовольняти більшість своїх потреб сама, всередині себе. А нещасна родина любить віддавати рішення своїх проблем на аутсорсинг.

І ця звичка вже давно стала фундаментом для цілих галузей на мільярди доларів. Ідеальний, з точки зору ринку, батько – це не той, хто проведе з дитиною вихідні, сходить в парк, покатається на велосипеді. Ідеальний батько – це той, який буде в ці вихідні працювати понаднормово, щоб заробити на двогодинний візит в аквапарк.

І знаєте що? А давайте замінимо в цій колонці дієслово “любити” на який-небудь інший. Ігнорувати, плювати, бути байдужим. Тому що, звичайно, така батьківська любов – лише одна з форм егоїзму. Скажена мати, трудоголік-батько – все це не більше ніж гра інстинктів. Що б ми там не наговорили собі про батьківський обов’язок і жертовність, таке батьківство-материнство – це лише прояви егоїзму, одна суцільна біологія.

Є така прекрасна індійська приказка: «Дитина – гість у твоєму домі: нагодуй, виховай і відпусти».

Нагодувати – і дурень зможе, виховати – це вже складніше, а ось вміти дитину з перших хвилин її життя потихеньку від себе відпускати – це і є любов.

Читайте також:

Geo-Cat
Привіт, я автор та адмін сайту Географічний кіт. Запрошую тебе разом зі мною поринути у світ відкриттів, невідомих географічних фактів, а також розвитку як викладача географії 😉